5 жовтня команда волонтерів жіночої організації «Мар’ям» здійснила добродійну поїздку до Коростишівської школи-інтернату. Метою візиту була підтримка дітей, що перебувають ускладних життєвих обставинах — їм привезли продукти, ігри, одяг, засоби особистої гігієни, — та просто приділити увагу, подарувати тепло й радість спілкування.
Організаторки ОльгаАбдала та Татьяна Щербак зібрали команди небайдужих людей, що розподілили свої обов’язки: одні грали з дітьми, другі готували смаколики на кухні, а частина допомагала з пловом на літній кухні.
Голова жіночої організації Сюзанна Ісмаїлова розповіла, що ця поїздка особлива, бо минуло вже кілька років від попереднього візиту:
-Останній раз ми навідувалися сюди ще перед пандемією. Повернення до цього дитячого будинку стало важливим моментом не тільки для нас, а й для дітей, що цей час пам’ятали про нас і чекали нашого повернення.
Дітвора зустріла гостей із щирими усмішками, ділилася своїми історіями та радо брала участь у розвагах і творчих іграх, що підготували для них волонтери.
Директор школи інтернату Віталій Макарчук подякував організації «Мар’ям» за постійну підтримку та тепле ставлення:
— Ми дуже вдячні нашим волонтерським партнерам. Їхня турбота завжди допомагає нам триматися в цей непростий час. Особливо тепер, коли діти, що пережили складні події, ще більше потребують уваги, любови й турботи
А ще цього дня в Україні відзначали День учителя, тож волонтери не забули і про педагогів інтернату — їм вручили квіти й подякували за терпіння, самовідданість і любов до дітей попри всі труднощі.
Організація «Мар’ям» поділилася відео з поїздки на своїй інстаграм-сторінці та закликала охочих долучатися до і майбутніх добродійних ініціатив.
26 липня в Ісламському культурному центрі Києва відбувся кулінарний майстер-клас із приготування суші, організований молодіжним відділом ГО «Мар’ям». Подія орієнтована на сестер, вхід був для всіх охочих.
Атмосфера заходу виявилася не лише теплою, а й по-справжньому смачною: кожна учасниця мала можливість навчитися готувати одразу кілька варіантів популярної японської страви.
Майстер-клас — чудова нагода для сестер відволіктися від буденности, спробувати щось нове, весело провести час, поспілкуватися, пожартувати, а наприкінці разом скуштувати створені власноруч страви.
Голова молодіжного відділу ГО «Мар’ям» Юля Сіркова поділилася:
— Літо — пора, коли люди мають більше вільного часу, тож ми вирішили використати цю нагоду, щоб зібрати сестер на цікавий майстер-клас. Суші — це страва, яку багато хто любить, але не всі вміють готувати. Саме тому ця ідея стала справжнім хітом! І це лише початок, попереду чекає ще багато яскравих заходів, і ми дуже розраховуємо на активність наших сестер.
Після події організація «Мар’ям» поділилася відео з майстер-класу на своїх сторінах у соцмережах. Багато присутніх опублікували свої відгуки, що їх організація з радістю поширила в instagram-stories.
З перших років існування ініціативи World Hijab Day її підтримали в Україні. Створена мусульманками Києва ГО «Мар’ям» та інші жіночі організації Ліги мусульманок України у багатьох містах з нагоди цієї дати активізують просвітню роботу та проводять зустрічі як в Ісламських культурних центрах, так і на інших локаціях, у тому числі просто неба, намагаючись донести до суспільства ідеї терпимости та взаємної поваги між представниками різних культур і релігій — це головне завдання Всесвітнього дня хіджабу.
Цього року активістки «Мар’ям» ще напередодні День хіджабу провели на Контрактовій площі столиці захід, під час якого пропонували жінкам приміряти хустку, розповідали про її значення для мусульманок, дарували охочим книжки та буклети ісламознавчої та релігійної тематики, роздавали запрошення на ще один захід, що мав відбутися невдовзі в ісламському культурному центрі столиці, пригощали гарячими напоями та смаколиками.
Не було довгих лекцій — акцент зробили на особистих бесідах мусульманок з немусульманками. Зацікавленим пояснювали, що хіджаб не ознака гноблення чи приниження жінки, що в ісламі є тільки приписи, а додержувати їх чи ні — усвідомлений вибір людини, тож жінка сама обирає, покриватися, чи ні. Розповідали і про те, чому була потрібна така дата, адже у країнах немусульманського світу попри декларовані права та свободи існують порушення прав релігійних меншин, у тому числі мусульман; що у світських державах негативно ставляться до будь-якої публічної демонстрації належности до певної релігії та, вважаючи хіджаб за релігійний символ, забороняють жінкам покривати голову на робочих місцях або в навчальних закладах. Ішлося і про те, що в Україні, на щастя, не існує протистояння держави та вірних, але на жаль, існує побутова ісламофобія та хіджабофобія, і часом мусульманки стикаються з образами, насмішками чи навіть дискримінацією через свою хустку. Тому і для України актуальна боротьба з викривленою інформацією, яка підживлює негатив щодо мусульман.
До речі, для багатьох жінок і дівчат, що прийняли іслам і мають бажання носити хіджаб, часто саме страх негативу з боку оточення заважає це зробити. Іноді морально-психологічні страждання тривають не один рік: тут і побоювання стати жертвою цькування, насмішок, і звинувачення себе за боягузтво, нерішучість на шляху до реалізації власного наміру, за відсутність завзятости, й сумніви у твердості своєї віри…
Для багатьох киянок, що спілкувалися під час акції на Контрактовій з мусульманками, стало справжнім одкровенням, що носити хустку чи довгий одяг, який закриває все тіло, жінку ніхто не змушує — ба більше, не має права примушувати. Дивувалися з того, що носити хіджаб чи не носити — це завжди вільний вибір самої мусульманки, і що саме там, де жінок примушують носити хустку, забуваючи, що в релігії нема примусу, жінки найчастіше від хустки відмовляються.
Про те, що хустка має бути вільним вибором мусульманки, розповіла голова ГО «Мар’ям» Олена Мироненко, поділившись своїм особистим досвідом:
— У хіджаб я вбралася не одразу. Він мені тяжко дався — у тому розумінні, що я йшла до нього три роки після того, як прийняла іслам. Мене ніхто не примушував — ба більше, якби був хоч якійсь тиск чи примус, то однієї з найкращих у моєму житті подій, може б, і не сталося, я б ніколи не прийшла до хіджабу… Тож коли я наділа хіджаб, це було тільки моє рішення, мій вибір. І аж коли з’явився мій «внутрішній хіджаб», поки я не забажала його всім серцем, не прийняла його повноцінно всією душею — тільки тоді я змогла покрити голову хусткою. Чому я не зробила цього раніше? Я дуже боялася, щоб мій хіджаб, якщо я надіну його без внутрішнього переконання в його потребі, стане виявом лицемірства, нещирости. Бо що це, як не лицемірство, коли покриваєшся хусткою про людське око, не відчуваючи, що це справді твій вибір, що ти справді бажаєш цього? Я не хотіла робити це для когось, на чиєсь прохання, ради людської думки — я хотіла убратися в хустку тоді, коли зрозумію, що це моє, що я прийняла хіджаб цілком. Так і сталося. І коли я відчула, що хіджаб — це невіддільна частина мене, я його наділа.
Давніше мене утримувало від того, щоб надіти хіджаб, ще й думка оточення — я зростала тут, у цьому будинку, з цими близькими та родичами, з сусідами — й це міцно тримало. Я думала про цих людей, як вони сприймуть, як вони відреагують… А коли прийшло усвідомлене бажання убратися в хіджаб, ці речі стали неважливими, і, слава Богу, коли я прийняла хіджаб цілком й одяглася відповідно, люди прийняли це і зрозуміли мене такою, яка я є. Коли з’явився оцей стрижень, оця переконаність і впевненість у своєму виборі, тоді й люди сприймають тебе, бо в тобі нема фальші, і твій образ — це твоє природне, зовнішнє відповідає внутрішньому, тобто щире. Я зараз не можу уявити себе без хіджабу: це невіднятна частина мене, і хай там що в житті станеться, хіджаб — те, що супроводжуватиме мене до кінця моїх днів у цьому світі.
Нагадаємо, на акції з нагоди Дня хіджабу 29 січня в Києві близько півсотні немусульманок зголосилися надіти хустку і в такий спосіб підтримати мусульманок. Киянкам дарували хустки та палантини, допомагали пов’язати їх, примірявши на себе новий образ, та зробити світлину на згадку, а за бажанням і розмістити її на своїх сторінках у соцмережах.
Протидія таким негативним явищам, як ісламофобія, неможлива без культурно-просвітньої роботи, без міжкультурного, міжрелігійного діалогу — це один з основних напрямків діяльности ГО «Мар’ям». Утім, уся соціально діяльність активісток організації допомагає розвінчувати міфи та упередження щодо мусульман в українському суспільстві, бо демонструє іншим, чого саме вчить іслам, які якості виховує в послідовників, а це передусім гуманність, милосердя, доброчинність, прагнення миру, повага до інших людей.
-Останній раз ми навідувалися сюди ще перед пандемією. Повернення до цього дитячого будинку стало важливим моментом не тільки для нас, а й для дітей, що цей час пам’ятали про нас і чекали нашого повернення.
